Всесвіт – велич Творця, ми ж – пилинками вдячності в ньому,
у пісочнім годиннику вічності – частки малі.
Срібна нитка буття нас вертає до рідного дому,
де у шепоті листя вчувається голос землі.
За мільйони віків ще не спізнано Космосу далі,
на долонях планети – без ліку доріг і плодів…
Дух землі надаремне шукати в земній абісалі –
невловимий в своєму єстві він ,як мрії вітрів,
як перегук дерев,як симфонія вранішня сонця …
Таємниць недомовки - бентегою у відчуттях,
що штовхали творити малюнки свої кроманьйонців,
то ж любов до землі – в наших генах ,в серцях і руках -
назавжди,ще з відправної точки й до скону,
бо земля – триєдина:і мати,й дитина нам,й дім…
Всім ,хто вірує в землю ,вона – благодатна ікона!
…Всесвіт – слава Творця,ми ж – пилинками вдячності в нім!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597614
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.08.2015
автор: Любов Матузок