[i]« Коли відчуваєш,
що не бити не можеш, то бий.»[/i]
Із п'єси «Викликач дощу»
Немає там добра, де відбирає мову,
не радують дощі, не падає роса.
Де ратаї душі забули рідне слово,
тамують голоси високі небеса.
У бубони ідей торохкають шамани.
Сугестії біди очікують грозу.
І дерибани душ, і долі барабани
витрушують з небес одну скупу сльозу.
Ідеями жили і ось у полі мрії
пожали врожаї посіяних надій.
Умліли у чаду чудової Росії,
і дує із кремля пекельний суховій.
Не тільки у полях – у головах засуха.
Криваві ручаї купаються на дні.
І у Єгови неба закладає вуха.
Не чує Він жидів на мові кацапні.
Її і не було. Висотує лукавий
усе, що одцвіло до щедрого дощу.
І що не говори – мовчали досхочу.
Кудою не іди – іти немає права...
І відчуваю, що кричати марна справа,
але усе одно не хочу, а кричу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597174
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 01.08.2015
автор: I.Teрен