Миколі Серпню, другу і брату...
Земля Волинська об’єднала нас,
Що харчувала, брате, двох з тобою,
Роки, як птахи, швидко плине час,
Обоє ми тепер вже з бородою…
Степ Казахстану і Волинській ліс,
Неначе долі з’єднані в єдине,
Бо ти і я в святій Волині ріс,
У нас на двох наша земна святиня…
До віку, брате, в серці збережу,
Свою любов до тебе й твого сина,
Я розорю надуману межу,
Тепер на двох єдина в нас родина.
Тобі я вдячний до кінця життя,
За щире серце і тепло гаряче,
Твоє життя, немов рясні жита,
Мене зігріли ватрою неначе…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597009
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.07.2015
автор: Віталій Назарук