Вона любила слово "свобода"
і думала, що може бути вільною.
Вона ходила у гірські походи,
але не могла жити без мобільного.
Їй ніхто не дзвонив частіше,
ніж один раз на два дні.
Іноді їй було краще, іноді - гірше,
ховала від усіх очі сумні.
Сиділа у кімнаті всі вихідні,
на парах гнила у будні дні.
Але вона казала,що ми вільні
і ми такі не одні,
але її очі були все ще сумні.
Вона брехала мені,
брехала собі і мені!
У цьому світі лиш невільники самі!
Ми - лицемірні і дурні,
на грошах всі зациклені.
Придумали цих ідолів самі,
але не можемо їх рівня досягнути.
Ми боїмося думки інших,
а, по суті,
на нас їм наплювати.
Ми приросли корінням до землі:
не можем своє місце залишати.
Ми були вільні від природи,
а тепер ми любимо лиш слово,
не саму свободу.
Ми обезволили себе самі,
які ж ми все-таки дурні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596853
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 30.07.2015
автор: LutaChushka