Я бачу вас наскрізь,
І часом від цього хворію.
На серці холодна паморозь
Тепер як лід я склянію.
Хтось робить радість із меланхолії,
І любить високо падать
Туди, де сохнуть магнолії,
Де можна страждать…
Хтось любить просто літать,
Підкоряти хмари високії,
Отримувати від сонця благодать,
Пірнати у ріки широкі,
І вітру в полі шукать…
Хтось біль майструє і зброю,
Щоб руйнувати і вбивать,
Все нищить кровавою війною,
Та землю жадібно ковтать.
Хтось навіки лізе на п’єдестал,
Шляхи собі простеляє кров’ю.
Тепер він вже канібал
Назавжди проклятий юрбою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596705
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2015
автор: Тетяна Власенко