Від цього світу божевілля,
як не шукай, нема спасіння.
Є алкоголь, та є похмілля -
короткий термін чудо-зілля.
Із даху ввись, та тане пір'я,
вінець терновий для спасіння
кого? Пусте насіння.
Є пагін, та нема коріння.
А далі що? Змирившись з горем,
по вітру - перекотиполе.
І знов по колу, знов по колу,
Все нижче шлях веде. Навколо
болото Стікса, Флегетоном
спускаємося нижче, шлях додому
відрізано назавжди, душі оптом
продалися за безцінь Пану Чорту.
Живемо тілами, земними ділами,
ні совісті, честі лише папірцями
замилюєм очі, і правди не хочем
А потім дивуємось: чом місяцями,
роками нещастя завжди поміж нами?
Все просто, панове, під небесами
всі рівні, сказане, зроблене вами
і робить братів та сестер ворогами.
Здається збагнув хто із нас божевільний,
як засланий в Томіс нещасний Овідій,
чекаю я волі, чекаю амністій,
бо душно мені у запеклому місті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596643
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.07.2015
автор: Патетика