Він у барах смоктав кисле пиво.
На морях загоряв-шикував.
Намагався він жити красиво.
Дурнуваті салюти пускав.
А на сході вже гинули хлопці.
І знайомих, було, поминав.
Він в АТО не пішов добровольцем,
й від повістки тихенько злиняв.
Він простісіньким був спекулянтом.
По натурі він був «противсіх».
Та найбільше любив погуляти.
І в тюрму ще ні разу не сів.
Він, бувало, ходив на роботу.
«Платять мало! – казав – Блін, хана!
Нєфік пнутись до сьомого поту!».
А на сході кипіла війна.
Завжди був на потрібному боці.
Пив за дружбу нерушну до дна.
Проводжав на війну добровольців,
на Донбас, де палала війна.
Молодий він і майже здоровий
на природу хутенько гайнув!..
Ні грошей не здавав, а ні крові,
щоб хоч трішки бороти війну.
Дружбани в нього водяться різні,
кожен пісню свою загина.
На словах вони ніби залізні –
їх ніяк не колише війна.
Україну якби розвалити –
звідусюди ведеться вогонь.
А хто Путлєра стане хвалити –
сущий ворог народу мого.
Всіх підряд молодик вперто хає,
шашлики наминаючи всмак.
В нього власної думки немає,
в нього й совісті, мабуть, нема.
Став у барах крутим візитером,
має бабки і тьолок зніма.
Хоч би трішки поміг волонтерам,
якби тільки покликання мав.
Він, з дружками заводячи сварку,
відривався й мирився сповна.
Він пивасіком бавився ранком.
На Донбасі ж гриміла війна.
Він – такий.
Отаких скрізь багато.
Тож усіх докоряти й не слід.
Ще снаряд не розніс йому хату.
То ж на сході – диявола слід…
Збайдужілий набрід – не садисти,
та собі на умі лиш вони.
Зовні – ніби й не сепаратисти.
Вони – проти й не проти війни.
Більшість з них – воювати не профі.
От і він – бачить війни з кіна.
Тип – нейтральний, авжеж йому пофік,
що в державі триває війна.
І подумалось: хтось там воює,
та чи в тому його є вина?
Аніскільки його не хвилює,
що на сході не мовкне війна.
То розказує він до нудоти
про відваги на фронті дівчат,
а то травить гидкі анекдоти.
Про АТО – більш воліє мовчать.
Співчуття йому мало пасує.
Йому б пива чи пляшку вина.
А про матір він згадує всує,
а його все чекає вона…
Філософствує він про державу,
а держателів хижих мина.
Затупилось перо, гострить жало.
Та повзе вже й до нього війна.
Чи ж на віки натхненно і вільно
піднялася Вкраїна з колін?
Йтимуть поки ще прокляті війни?
Гинуть хлопці за нього, а він…
Про війну ще писатиме повість.
Він такий, в нього вистачить сил.
Та чи визріє в грудях ще совість?
Просто виродок він, а чи син?
Пам’ятаймо щомиті сьогодні,
пересічні а чи діячі:
на Майдані – загинули сотні,
а в АТО – полягли тисячі.
Україну – відважні боронять,
Богом послані доньки й сини.
І найкращих сьогодні хоронять.
Будуть жити довічно вони.
І осяде от-от кара Божа
на останки лихого Кремля.
І рашистська розвіється хмара,
й буде дихати вільно земля.
Ну а він?
Ми про нього й забудем.
Де він, хто він?..
Багато ж таких.
Українці мої, будьте люди,
а то будуть усім нам гаки!
Тож задумаймось разом нівроку,
що грядущий нам день принесе?
І Америка буде, й Європа,
Україна ж нам – понад усе!
Як же шкодить нам хижа байдужість.
Нас таких не спасе й всенький світ.
Тож лікуймо і рани, і душі,
бо ж війна ця стосується всіх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596638
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.07.2015
автор: Олександр ПЕЧОРА