А серце стало наче камінь…
Ні не стихли, ще гримлять гармати,
Тишина буває лише мить,
Виглядає із війни солдата,
Мати часто у вікні стоїть.
А в степу, де золота пшениця,
Виростала майже в повний ріст,
Де на стіл лягала паляниця,
Вдалині тьмяніє чорний міст.
Вирішила розшукати сина,
Добиралась, як лише могла.
У торбинці хліб і цибулина,
Але сина так і не знайшла.
Допиталась де його частина,
Смутком огорнулось серце враз.
Розірвало на шматочки сина,
Тим снарядом, що злетів нараз.
Серце скам’яніло … Де ж дитина?
В розпачі бродила на сліпу…
І збирала по шматочках сина,
Мати по донецькому степу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596495
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.07.2015
автор: Віталій Назарук