Мені, насправді ,мало чого треба,
Нічого зі собою не візьму,
В чім народилась з тим й піду до неба,
Хіба земельки жменьку підхоплю.
Бо ж тут життя заховане в землиці,
Всі радощі, турботи, мрійні сни,
До серця пригорну знайомі лиця,
В моїй душі залишаться вони.
І коли зорі заблистять на небі,
А місяць сріблом землю обійме,
Я стану зіркою і засвічу для тебе
Моя країно! Родила ж ти мене!
Й хоч вічність довга та й любов безсмертна,
Вона цвістиме кожної весни ,
А я молитву , душам благодатну,
Зішлю на землю. Хай несуть вітри!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596395
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2015
автор: горлиця