Тихо… Безвітряно… Дощ моросить…
Дорогу краплина долає за мить,
Єднаючи неба й землі полюси,
Та скільки в польоті збирає краси.
Безмежність простору – реальність зі сну,
Вода пізнає висоти глибину,
Як дзеркало світу у себе вбира
Невидимі й видимі оку дива.
Тремтінням притягує зелень внизу,
Що інші краплини з собою несуть.
В падінні небесної родички сліз
Аморфність і твердь між собою злились.
Безкрайність частину себе віддала,
Щоб пісня простору в землі ожила,
Щоб в спільному танці у ритмі дощу
Найменший листочок свободу відчув.
Ввібравши у себе всю велич небес,
В траві і деревах дух волі воскрес -
Все тягнеться вгору з бажанням одним:
Безмежність простору відчути самим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595786
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2015
автор: Серафима Пант