Хлопче з очима, що кольору дикої сливи,
Візьмеш за руку – тримай-не тримай, не втечу
Терпне від терену тіло, боротись несила.
Мало по краплі мовчанки, цілунків, плачу…
Хлопче зі шкірою кольору дикого меду,
Підеш – вернешся. Важливо, аби просто був.
Вірити вітрові чи поклонятися небу?
Зникли в молитві до неба й до тебе табу.
Хлопче із подихом кольору свіжої м’яти,
Мерзну. Візьми й обійми, поки є ще огонь.
Ліс шелестить аби тобі віри не йняти,
Щоби віддатись мовчить сивина біля скронь.
Хлопче із серцем кольору стиглої вишні,
Поряд із тихою ватрою щастя залиш.
Хочеш – іди. А я, хай пробачить Всевишній,
Снів твоїх барвами буду допоки ти спиш …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594846
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2015
автор: Оля Бреславська