Ся днина, заповнена сонцем
колись таки вистигне.
Замшіють, укриються мрякою
теплі стежки.
Застигне рядками
усе заопівніччю писане,
Уляжеться зірка між травами
щастям тремким.
Ні тиші, ні гомону - ночі,
нагі і приречені.
Між часом і вічністю
будні забілені в дні.
І світ збайдужілий
Приймає прощення і зречення,
Як дань за минуле,
Вивершує оди пісні.
А викуті міццю, проз обрій,
Ішли і не падали,
І літо боліло, горіло,
під серцем пекло…
Тяжіє у просинь лелека
Де воля і янголи,
Де зранене сонце
Не скупо дарує тепло.
©Л.Шмигельська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594748
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.07.2015
автор: Леся Shmigelska