Забагато того, чого мало бути не може.
Тихий Шепіт яблуневого граду під вікнами ,
Знає Шепіт як зростатись з Мовчанням волокнами
І для того багато стелить вже сплетене ложе.
Так тікати вже хочеться від профіциту людей.
Кожен шепіт з мовчанням сплітає волокнами "Я";
"Твій", "твоя" та "твоє" на "моє", "мій", "моя" проміня,
А привласнених місць стало більше, ніж в церквах свічей.
Профіцит думок — липка ностальгія під шкірою,
На ній липкий піт проступає дрібними вінця́ми.
Мій погляд на речі помітно потоншав місцями:
Харчується й без того дієтично вірою.
Профіцит "не того" штурляє під боки щомиті
І поки сидиш закутаний в ковдрі кохання,
Не побачиш вже стерте з долоні питання:
То чого з профіциту лишилось у нас в дефіциті?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593916
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.07.2015
автор: Мирослава Муромська