Гула земля...Диміли хати,
Горіли села і міста.
Пішов наш тато воювати,
Як тільки почалась війна.
Війна життя наше змінила,
І розлучила назавжди
Із тим, кого ми так любили,
Не повернувся він з війни.
А ми росли, світ пізнавали,
Важко без тата нам було.
Та завжди з нами була мама
ЇЇ турботи і тепло.
А ще: її безмежна віра -
У світле, мирне майбуття.
Усе робить вона уміла,
У праці - все її життя.
І хоч війна давно скінчилась,
Як ждала, так його і жде.
Така їй доленька судилась:
Він в її спогадах живе.
Минуло літо її й осінь,
У коси вплетена зима.
Роки біжать...А в очах роси,
Усе життя - вона вдова.
В зажурі жмурить очі сонце,
Пече непрохана сльоза.
Як помережане віконце -
ЇЇ чоло, вуста й душа.
Мрії, як коси, побіліли,
Пам'ять лишилася жива,
Нема того, кого любила,
А їй ще снить ота війна...
На жаль немає уже мами,
В її житті усе було.
Я низько голову схиляю
За її світло і тепло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593800
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 15.07.2015
автор: геометрія