В один далекий теплий край,
здається, це Мадагаскар
Замріяв я потрапити
як тільки був про нього взнав
І щойно я про нього взнав -
фантазії! Який же він?
Багато книжок я гортав,
гортав, гортав багато днів
Пізніше я відзначився в трудах,
путівку мені видали на Крим.
Побув у морі біля бережка,
а плавать не навчився - чорт із ним!
А добре є - синиця у руці!
До мене згодом це дійшло.
Я сумно глобус покрутив
Далеко хочу, ну і що!
Нормально підготуюсь - ферт!
Відправлюсь в подорож, герой.
Та майже я ніде не був
Отруйні змії лазять, ой.
Отой Новозеландський ліс
до вінця повен небезпек.
Культурно вихований ріс?
Зустрінеться мені там зек!
Тож я товариша знайшов,
Він каже: "А давай в той край
підемо разом ти і я.
Тобі я майже все зібрав"
Я знітився одразу в мент:
"У мене це у перший раз,
недовго знаю я тебе,
хотів я тільки розпитать.
Ти більш досвідчений, ніж я,
тебе я потягну униз;
ми сходим тільки задарма".
Порив мій скороспішно зслиз.
Я чув, із тих країв ніхто
цілком здоровим не вертавсь:
чи малярійні комарі,
чи темна і токсична грязь...
Я бачив хижий блиск в очах,
що лихоманки був симптом,
а дехто щось звідтіль привіз:
прибув з повнішим рюкзаком.
Собі подумав я тому:
важливий дуже компаньйон.
До цього я настороживсь,
не довіряю йому он.
Він побурчав, ми розійшлись
як в бізнесі, де час тече,
як кров золотоносних жил.
...Я не споряджений іще,
тому сходив я в магазин,
купив мішок і каремат,
а що піду я не один,
то взяв - три на чотири - тент.
Попутників шукав я скрізь:
хоч безліч там уже було
людей - попробуй розберись,
який найкращий, хто є хто.
А може й справді, чом би й ні,
піти з незнайком, як і я?
Були б у всьому нарівні,
у нас була би нічия.
Я думав, буде саме так,
і характерних рис шукав,
а може дасть мені Бог знак,
щоб в виборі не зволікав?
Тим часом, дещо пригадав:
малим про глобус ще не знав
у центрі міста я відчув
коротких подорожей шарм!
За 10коп. я жуйку брав,
оту, з наклейкою, чи без.
Ну і, звичайно же, жував
аж поки не прийде момент,
коли вона вже несмачна.
Тоді кидав її я геть,
і згодом моя голова
наклейками забилась вщерть!
"Мабуть, пора вже підрости", -
собі я так тоді сказав, -
"бо треба голову спасти".
Наклейки всі повикидав.
До жуйок тягне по цей день.
А що такого тут, скажіть?
Ніде я ними не смічу,
нікому не нашкодив же.
У Крим ще їздив пару раз,
та там все рівно все не те.
Крим, як відомо, вже не наш -
я зрозумів, що й не моє.
ІІ
Я оглянувся навкруги -
нічим не гірше, ніж будь-де.
Для чого в довгий путь ходить,
втрачати свій священний день?
І мріяти я перестав.
На пошуки провідника
не тратив також більше час.
Все буде добре якось так.
Природа навкруги мене
сама красива по собі.
Дорожче полюбить, що є,
аніж шукати щось нове.
У той же час мені попавсь
один бувалий мандрівник -
секретів повний, загадок -
мене він зразу зачепив:
себе він видав у словах,
в осанці, шрамах на лиці,
авторитетний зверхній тон
і на взутті дорожній пил.
Він точно там уже бував,
бо сувенірів понавіз,
тож я спитав - він розказав,
чи варті свічок ті краї.
"Ціни", - звучали ті слова, -
"не те, що ззовні, а внутрі,
бо все зростає знизу вверх,
а низ знаходиться в землі:
кругом однакова земля,
вона все живить - все живе.
Екзотика, яка би не була,
уся однаково гниє."
"Гниє", - звучали ті слова.
"Всі квіти проростають на землі,
красиві ликом і приємні всі
земні покрови; люби землю, не покров."
По духу це прийшлось мені.
"На одне око я осліп", -
про шрами він заговорив, -
"Мене місцевий шершень впік.
Кульгавий, бо було таке:
в аборигенів дещо вкрав,
об корінь був перечепивсь,
як через ліс від них тікав -
зловили. Був у них закон:
тавро на шию крадіям,
ось бачиш, тут", - показує
мені, і справді бачу, - "шрам.
Туди би я тебе повів,
чи б по окраїнах пройшлись,
та надто я побитий весь
і, правда, надто юний ти.
Манить, захоплює похід,
я знаю. Трохи потерпи.
Пройде, можливо, пару літ,
і будеш сам готов піти.
Чи ще когось візьмеш у путь
та, очевидно, не мене."
Я бачив сум в його очах.
"Мене вже в іншім місці ждуть", -
додав він гірко-жартома.
"Манить, захоплює похід,
та більше я люблю камін,
щоб ноги біля нього гріть."
Я на секунду уявив,
що вже пройшов всі дев'ять кіл,
піднявшись хворим і старим.
Я теж би спокою хотів...
"Підем з тобою", - він гукнув, -
"хоч у підзорную трубу
здалеку глянемо давай
на край, де я раніше був!"
А я заплакав.
ІІІ
Чітко знав:
хоч фантики усі спалив,
вони стоять мені в очах:
я спогадів зробився раб.
В сприятливих обставинах
завжди по центру я б гуляв,
будь гроші - я би там і спав.
Я - раб того, чого нема.
Картинки з Криму мучать в снах:
ті кипариси, сонце, пляж...
Бажання повернутись раб
в цинічне море різних благ.
Буває в надвечірній час:
я хвойний запах чую знов,
за серце тягне десять струн,
зірвався б, пішки би пішов!
Тож вчителю своєму так
я на той вигук відповів:
"Ми подружились в бесідах
та мушу я сказати "Ні"
не через те, що боягуз,
кишка у мене не тонка
і це не юності страхи;
Насправді відповідь така:
не можна разом нам іти -
це саме так, як ти казав -
земля усюди все ж одна.
Того, що є - достатньо нам.
Я бачитиму безліч трав
і квітів, і озер без дна,
блакитних, ніби небеса.
Земля під ними все ж одна.
Авжеж, стрічатиму людей
нових, і мова в них чудна;
красивих, добрих, злих, страшних.
Земля під ними все ж одна.
Одні над ними небеса.
Візьми мене до джерела!
Давно схолола там вода.
Поміж дерев глибокий вдих
спокійно тихо я зроблю.
По горах, що неподалік,
неспішно, з розумом пройду
короткий, в один день, похід.
При джерелі переведу свій дух,
розкину руки поміж трав,
м'яких, як то котячий пух.
Не бачив щоб ніхто, не знав.
В холодну воду не вступлю,
учитись плавати не час.
Шум запахів, масив чуттів.
Усесвіт, вміщений в руках."
12.07.15.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593312
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2015
автор: Jonny Evilko