Мамо, мамо! Це ж твоя стежина,
Памятаєш, прямо за селом?
Ти по ній ходила по ожину,
Коли твоє літо так цвіло...
Мамо, мамо! Босими ногами
Скільки стоптано твоїх стежок?!
Часто розтривожений твій ранок
Зустрічав росистий моріжок.
Мамо, мамо! Буде в небі сонце,
Щоб надії можна довірять...
Скільки виглядала ти в віконце,
Як ніхто завжди уміла ждать.
Потяглись дощі уже над полем,
І дороги стали розкисать...
Це ж твоя десь забарилась доля,
Вже її не підеш зустрічать...
Нишком сядеш тут, біля калини,
Руки, стомлені, коліна обнімуть.
Все просила в Бога для дитини,
А собі - " Хай буде, як небудь"!
Мамо, Мамо! Час не зупинити!
Знов душа на місці не лежить.
Ти навчала: "Треба так прожити,
Щоб була красива кожна мить!"
12.07.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593211
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.07.2015
автор: Микола Серпень