Краплина пірнає у воду,
І колами шириться зойк.
Щораз споглядаю подібну пригоду,
Мов диво забутих казок.
Щораз відчуваю, що все, що довкола –
Подібне до товщі води,
І я, мов краплина, поширюю кола
Пірнаючи стрімко туди.
Мов хвиля, здіймається ду́мки свавілля,
Поглинути хоче. Та зась!
Ні! Це божевілля! Омани похмілля,
Що в душу ключем полилась,
І колами ширила дивну цікавість...
З тих крапель очей не звести,
Пірнаючих в воду, безтямних, аж зависть,
Казкових – не розповісти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592661
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.07.2015
автор: Андрій Майоров