На устах замок, на серці камінь.
Вітер обриває листя книг.
Сяду я сумний, неначе Каїн,
біля ніг оперених твоїх.
Почитай мені про що завгодно.
Про кохання наше почитай.
Хай на землю сурмачі зіходять,
небеса заломляться нехай -
ти слідкуй уважно й невідривно,
як закохані по літерах ідуть
урвищами на високім рівні
у тривку та нетривалу путь.
Хай падуть на землю чорні води
і сто двадцять днів по них пливуть
звірі невідомої породи
у недовідому каламуть.
Хай несе на збуреному плині
на спасіння може й на загин
кораблі в оточенні дельфінів
мов церкви у колі домовин.
Хай на небо янголи зіходять
рвати штемпельовану зорю -
це ніяк не може нам зашкодить
поки я з тобою говорю.
І тому на зведених колінцях
у поемі про життя та рай
ти гортай зачитану сторінку,
вільної сльози не витирай,
щоб у слові серце відпочило
і себе забуло хоч на мить.
А коли, нарешті, споночіє,
світло ми не будемо палить.
[i]- "листя книг". Книжка як дерево. Дерево наче книжка. На жаль тут тхне русизмом, обіцяю виправитися надалі. Просто кажучи - осінь, коли ще листя облітає?
- "Каїн". Якщо вона янголиця, то він убивця, по-простому кажучи. В цьому загально сумний тон. Сідає до ніг - визнання поразки? Мазохізм? Абощо.
- "ніг оперених". Мається на увазі, що в неї на ногах сандалі з крильцями, летюче взуття як у Меркурія; або дівка гібридна ніби птіца Сірін наполовину птах; або ж ніжки в неї маленькі, наче загострене перо; чи нарешті в неї тухлі з балетними підборами як в Александри Поттер, скажімо, https://www.youtube.com/watch?v=JPKK5McPNlo
- " у колі домовин". Чому дельфіни - бо вони довгасті, чорні та хижі. Приватно згадуючи Арієса "Людина перед лицем смерті" про середньовічні звичаї. Ховали довкруж церкви.
- "звірі невідомої породи". Це, власне, про потоп. Ной узяв не всіх, а ті що влізли, тому невідомої. Питає, як пережили водоплавні тварини, яким не треба було в ковчег. Динозаври, зовсім карочє кажучи.
- "штемпельовану зорю". Зоря Полин, звісно. Все це біблійно-апокаліптичне.
- "у поемі про життя та рай". Данте, природно. Де життя=пеклу. Маючи на увазі, що кохання - єдина сила, що тримає цей світ від загибелі, всупереч потопу і теде. Поки вона читає -світ тримається.
- "світло ми не будемо палить". Расєйський кивок ізнову на "свєчя гарєла на сталє..." З тим самим сексовальним змістом.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591751
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2015
автор: dydd_panas