Я слухаю нічну порожню мушлю
у плямах і прожилках синюватих
розкритого над вулицями неба,
перетинаю тишу непорушну,
що пружиться губами розказати
про сни віків, задивлених у себе.
І доки я витягуюсь струною
в передчутті уловлених вібрацій
у відгомонах внутрішнього слуху,
уважний всесвіт слідує за мною
і, взявши у дерев затвердлі пальці,
немов до мушлі, припадає вухом.
Стоять дозорці з гривами чудними,
в біжучих хмар -- розірвані сорочки,
дорога—мов невільниця розкута.
Ми з тишею йдемо глухонімими,
обмінюємось символами мовчки
в надії щось приховане збагнути.
Вікторія Торон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591567
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 04.07.2015
автор: Вікторія Т.