Після зими ішла замріяна весна,
В долонях теплих першу квіточку несла
Та й кинула під вільхи голі в лісі.
Зраділи горобці, навіть і ті, що в стрісі,
Адже попереду – комахи і трава,
Вода в промінні буде сріблом вигравать,
І дощик землю випере чистенько.
«Чи вміститься все те в малім серденьку? –
Хвилюється за сина мама горобця, –
І дивовижна й клопітна пора оця.»
Ба, стріли перші трави посилають...
То – сон-трава… Й чомусь не засинає…
26.02.13
Ганна Верес
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591565
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.07.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)