Віриш, - говорить він, - усе завязано в боротьбі,
Доки серце твоє стукає об каскади їхніх дзеркал,
Головне – це совість, тепла немов напалм,
І кожного разу обпікає немов напалм,
Головне – це пам'ять, захована в глибині,
Головне – обличчя, які ти запам’ятав.
Я от пам’ятаю лише слова,
Я не знаю їхніх імен, і як виглядають їхні жінки,
У них, напевно, дорогі персні на пальцях руки,
Кров у їхніх руках така ж густа і зелена,
Куди б ти не їхав – з тобою завжди лише дерева,
Придорожні знамена, охололі серця,
Золоті, мов відлиті із міді, жуки.
Може, варто пам’ятати усе,
Щоб забувати про час і смерть,
Щоб згадувати про втрати…
Життя – це наснага терпіти і пробачати,
Коли терпіння приходить
До тебе
Натще.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591518
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин