Такими спраглими устами
земля припала до води.
Бо дощ живе все поливає:
людей,сади і квітники.
Порепана земля від спеки
понуро сонце зустрічала.
Дивитися боліло серце-
беззахістне усе вмирало.
А дощик теплий,літній йде.
Його давно уже чекали.
Підняли голову квітки-
до смерті вже вони звикали.
До себе пригортають птахи
своїх маленьких пташенят.
І кіт боїться вийти з хати.
По небу хмари чорні мчать.
Одна на одну налітають
і так спішать-дощі несуть.
А вітер все їх підганяє
не вилили б весь дощ щоб тут.
Попереду чекають інші
міста,поля,ліси,сади.
Пожовкле листячко зів"яло.
Нема дощу-нема води.
Молилось все живе до Бога
і милості просило в Нього.
Почуло небо.Йдуть дощі.
Знімають біль з душі землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591482
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.07.2015
автор: zhmerinchanka