Вогонь є диво для Людини.
Це є стихія і життя.
То все випалює з долини…
То пестить ніжно як дитя.
Вогонь буває як змія,
Що жертву жалом убиває.
Любові він тоді не знає.
Від нього чорніє земля.
Коли ж стоїть кругом зима.
Як сніг дороги замітає..
Вогонь кохану зігріває
Від твого тіла,що палає
Життя об’єднує у двох.
Вогонь-він добру пам'ять має!
Він тіло й душу пам’ятає
Які давно були колись.
Жили - і мрії не збулись.
Та через віфлеємське диво
Пройшли роки і путь щасливо.
Щоб ще раз пам'ять дарувати
З вогнем святим пришли до хати.
Щоб тут хоч ніч заночувати
І в світлий простір відійти…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591169
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2015
автор: nikola148