Не знаю я, чим заслужила це.
Не знаю, як відплачувати буду,
Але його засмучене лице -
Моє спасіння і моя спокута.
Мої жалі, як завжди, не за ним...
Він добре знає, що ночами плачу.
Та він скоріш прикинеться дурним,
Аніж комусь віддасть свою удачу.
Здається, то його одвічний борг -
Дивитись у мою байдужу спину.
Його кохання вистачить на двох,
А я за це йому народжу сина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590999
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2015
автор: Олеся Руда