Сидить на призьбі кіт Кузьма,
Він там на сонечку дріма
І вигріває свою спину,
Потягується так ліниво.
Мишей ловити геть не хоче,
Навіщо ж голову морочить?
Він молока собі поп"є,
З"їсть рибку й знову за своє.
Такий Кузьма й серед людей
Трапляється.Усе о"кей!
Лежить собі й чекає він
Коли вже подадуть обід.
До праці ж настрою нема,
А до дівок?Охоч Кузьма.
Таку ж додому приведе,
А матері подітись де?
Із хати вийде,щоб не бачить,
Гуляє як Кузьма ледачий.
Потім візьметься прибирати
Весь "рейвах" після екс-гулянки.
Та ще й Кузьму не розбуди.
Ой,Господи,не доведи
Таких синочків "гарних" мати.
Ой,бідна,бідна буде мати,
Яка своїх доньку чи сина
До праці змалку не привчила.
Замість зерна зійде полова,
Дитя ж не чуло ані слова
Про те,щоби раненько встати
І матінці допомагати,
Скрізь підставля своє плече,
Мовляв,наробиться іще.
А бур"яни в душі у сина
Росли й добро все заглушили.
Це мати пожина з роками
Врожай байдужості та хамства.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590554
Рубрика: Сатира
дата надходження 29.06.2015
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський