Сльоза по склі, стікаючи донизу,
Не хоче болю, відчаю, журби.
Вона не винна в прояві капризу,
Яким так вміло володієш ти...
Невже не хочеш зрозуміти вміти,
Чому так щільно складені слова?
Чому серденько змучилось терпіти?
Куди направлена прозора течія?
Занурившись в пізнанні непростому,
Вишукуєш розгублені дива.
Насправді скарб твій тут і знову
Пробачить все тобі, і ожива...
Розпустяться пагінчики зелені,
Життям налиється земля,
Проте, ніколи не забудь, що в мені
Розміщена душа, яка жива...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59011
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.02.2008
автор: Аврора