За хмарами завжди ясніє сонце.
Просторо в небі місяцю й зіркам.
А нанизу, в тісній земній долоньці, -
Сльотаві сутінки життєвих драм.
Тут, унизу, - тумани безнадії,
Дощі тривог, озера людських сліз.
Лютують воєн чорні буревії,
Косою смерті машучи навкіс.
Хтось прагне влади. Інших манять гроші.
А хтось охочий до чужих земель.
Відтак і крутить непосильну ношу
Земних страждань невпинна карусель.
За хмарами так ясно сонце сяє!
Що ж не поділим у цім світі ми?
Навіщо даємо кошлатій зграї
Тримати землю у полоні тьми?
Серця розкриймо для добра й любові!
Розбиймо скло нікчемних давніх чвар!
Не треба зла, ненависті та крові.
Є сонце й небо. Вже доволі хмар.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2015
автор: Ірина Васильківська