Я пам'ятаю нашу першу зустріч,
Вона,як сонце уночі була.
Палало так яскраво й ніжно,
Що я без подиху чотири дні стояв.
Моя тюрма перетворилась,
В просторий замок на піску.
Із теплим австралійським бризом,
Який несе тобі тепло.
Усе буття відраз змінилось,
Художник кольору додав.
Забулась революція далеко,
Її анархія згоріла.
О,де була ти протягом життя?
Куди ховалось миле і привітне личко?
Чому душа твоя прийшла,
До іншого загубленого світу?
Мабуть,
У долі є на мене інші плани,
Які чекати треба на горі.
З твоїми щирими словами,
Залишаться назавжди в голові.
Стоятиму хоч три важких століття,
Але таку,як ти знайду.
І знаю,що буде це нелегко,
Та духом мрії ризикну.
Такої жертви Жінка потребує,
Бо їх лише десяток на землі.
Нехай моє коріння тут осяде,
Із стомленим,але живим обличчям.
І через ці сумні століття,
Підійде щось чарівне,
прямо із небес,
Наллє святу водицю із криниці,
Щоб дерево закохано цвіло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587665
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.06.2015
автор: Богдан Костін