[b]М[/b]атіолової ніжності туман,
[b]А[/b]легретто вечера пливе крізь тишу.
[b]Т[/b]ихо вітер перекреслює обман
[b]І[/b] сумління я свої йому залишу.
[b]О[/b]сь, дивись, їх начебто і не було -
[b]Л[/b]егко, ніби пух, летять вони за вітром.
[b]О[/b]горта мене полегшення тепло,
[b]В[/b] серці почуття розкрились пишним цвітом.
[b]О[/b]бмережена хмарками неба синь,
[b]Ї[/b]х малюнок змінюється знову й знову.
[b]Н[/b]еможливо зупинити їній плин
[b]І[/b] не можна зрозуміти вітра мову.
[b]Ж[/b]ебонить струмок, ховаючись в траві,
[b]Н[/b]ахилилися над річкою дерева.
[b]О[/b]бережно чапля ходить по воді,
[b]С[/b]онце сіло і хмариночка рожева
[b]Т[/b]ам, над обрієм, спинилася на мить
[b]І[/b] приліг в траву непосидючий вітер.
[b]Т[/b]ак повторюється з дня у день, та ми
[b]У[/b]чаровані, немов маленькі діти.
[b]М[/b]атіоли запах ллється у вікно,
[b]А[/b] на серці в мене легко-легко -
[b]Н[/b]е стихає вічне алегретто.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587416
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2015
автор: Радченко