Невидима дама сіла подалі,
Аби стати музою,як уві сні.
Яку змалював і прикрасив Далі,
Прийшла за сумним покликанням долі.
Пожовклі шпалери,пилюка на стелі,
Ось так і художник самотній живе.
В безбарвнім контрасті,у сОбі на лобі,
Напише картину про знайдену леді.
А потім зірве і закреслить усе,
Кому це потрібно?Навіщо чекати?
Усі вже в любові й без мене живуть.
Давно збудували укріплені замки,
П'ють чай з молоком або просто ідуть.
Зачиняться двері,міледі поїде,
Багряним сумбуром пронизана мить.
За покликом долі,у закутку світла,
Пробуду між ними до енних днів.
..........................
Завітав місцевий сніг,
Приніс у кошику мазок і фарби.
Віддав без жодних зайвих слів,
І тільки попросив тримати.
Тримати,як зіницю ока,
Творити без печалі й горювання.
Та розчинитись у меті бажання,
Зв'язати думки вузелочком.
Малюю.
Фарбую.
Наводжу.
Проводжу.
Для інших.
Для себе.
Не нити,а жити.
Бо ти так сказала...
Бо ти-це любов...
Бо ти-це міледі...
Ти чари і тон.......
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587149
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2015
автор: Богдан Костін