«Все, досить на сьогодні!» – сказала я собі і відклала у бік книжку. Закип’ятивши воду, зробила собі чай. Обережно підійшовши до вікна, побачила, що на вулиці вже сутеніє. Незабаром вечір вступив у мою кімнату, але я не ввімкнула світла. Тихо прилягла на ліжко, обнявши м’яку іграшку. І раптом, бурхливим потоком, линули спогади з дитинства.
Легка усмішка з’явилась на моєму обличчі. Стало трохи сумно, через те, що я ніколи більше не стану тою, допитливою дівчинкою, яка своїми справами малювала посмішку на обличчі багатьох людей.
Поглянувши на небо, відчула сірість і буденність дорослого життя. «Але чому саме це?» – запитаю я у себе. Адже багато прекрасного можна відчути, поглянувши у вись.
Дивлюсь у вікно ще раз і намагаюсь знайти в собі, якісь нові почуття, але натомість, стикаюсь з внутрішнім світом, який не має ні меж, ні кордонів. Дивно, я не помічала його раніше. Це щось нове і неопізнане.
Заголосив телефон – це прийшло нове повідомлення, яке злякало всі думки, і вони стрімко порозбігались хто куди. У мене не було бажання спілкуватись, тому лігши на інший бік, заслухалась тишею, яка старанно намагалась мені щось пояснити, але я таки нічого не зрозуміла. Можливо це було щось важливе для мене?..
Можливо…
Якось неочікувано для себе, згадала про одного знайомого, з яким вчора спілкувалась. Переді мною постала наша розмова. Здавалось, вона була ні про що, але в той же час охоплювало все. Мені набридло бути в кімнаті, тому прихопивши светр, вийшла на вулицю. Знову і знову в моїй пам’яті оживав той діалог. Здавалось, затонув струни душі, напевно тому, що був щирим. А можливо й ні… Я розгубилась. Та, яка різниця, щирим він був чи ні! Головне те, що він зачепив щось в мені. Чому ж тоді подумки до нього повертаюсь?.. Так, це очевидно. Ще раз згадавши ту розмову, мої очі стають вологі. Але чому, адже нічого жалібного там не було, а навіть навпаки. Ми постійно сміялись, непомітно переходячи від серйозних тем до жартів. Я відчувала його думки, але про що вони – не знала. Звичайно, що здогадувалась, але робити остаточні висновки не насмілюсь. Він відкрився мені з іншої сторони, не знаної мною раніше. Не можу зрозуміти, чому ця розмова не виходить з моєї голови?..
Мені стало холодно, і я поспіхом пішла в будинок. Зайшовши до кімнати, я взяла чашку з недопитим чаєм та зручно вмостившись на ліжку, дивилась у вікно, невимушено поглянула на годинник, який показував третю. Я розуміла, що мені вже давно треба спати. Намагаюсь ні про що не думати, знайти гармонію з собою і спокій в собі, але все марно. Течія думок настільки сильна, що я встаю, беру чистий аркуш і олівець, та все виливаю на папір. По закінченню написаного, мене охоплює легка втома. На годиннику була вже п’ята. Повернувшись у ліжко, не отямилась, коли й заснула.
Сьогодні я знову зустріла свого хорошого знайомого. Наші погляди миттєво злились у симфонію. Він, якось загадково посміхнувся, розбудивши в мені величезну силу емоцій. Це і щастя, і сум, і радість, і натхнення… Тобто, досить різноманітну палітру почуттів. Як так? Як він так може? Чи володіє, якоюсь надлюдською силою? Не втямлю, як таке може зробити, проста, смертна людина одним єдиним поглядом. Ці почуття переповнюють мене. Я хочу шалено сміятися і водночас, заливатись плачем, але зі мною нічого такого не сталось. Усе це в моїй душі, я переживаю ці настрої морально. Мені стає не по собі, бо я такого ніколи не відчувала. Що зі мною? Я захворіла? А, можливо, втрачаю здоровий глузд, читаючи довідники, всі і відразу?.. Ці відчуття починають мене непокоїти. Я хвилююсь за своє здоров’я. Але несподівано це почуття починає мені подобатись. Ким же є насправді мій хороший знайомий? А може це все весна?..
09.03.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586801
Рубрика: Нарис
дата надходження 11.06.2015
автор: Уляна Віолончель