Все. Більше не тримаю, відпустила...
Програло літо вже останю скрипку.
Йде осінь - бережно, повільно...
Несе з собою ту, нову, листівку.
Розкриється в ній істина життя,
Мого життя, яке мандрує часом.
Я знаю, не звільнюсь від каяття,
Але вперед піду з єдиним гаслом.
У ньому правда криється проста,
Яку я зрозуміти не зумію,
Але яку нестиму крізь життя.
Старатимусь здійснити свою мрію.
Крок першою робити я не стану,
І він до мене теж не підійде.
Ось так, його в мені більше не стане.
Ось так, всі спроби доля обірве.
А спроби ті, це бути разом,
І думкою ділитися завжди.
Емоції свої передавати,
Через душі невидимі скарби.
Це пліч-о-пліч іти по життю,
Цінувати ту кожну хвилинку.
Відкривати все в серці! Жалі,
Радість, навіть душі поведінку.
Та, нажаль, так ніколи не станеться.
Душу іншій відкриє на мить,
А про мене він і не дізнається.
Все сховаю у неба блакить.
Розповім краще зорям про все це,
Поділю свою тугу із ними.
Тільки їх, відкриваючи серце,
Душу вилю віршами своїми.
05.06.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586670
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.06.2015
автор: Уляна Віолончель