Кожного вівторка вони сиділи в місцевому парку та чекали сигналу.
Зазвичай, це було випадково, просто якимось дивним чином їх зустрічі відбувались саме у вівторок. В них не було нічого особливого, до певного моменту, та все ж наповнені веселою атмосферою це були пам'ятні дні.
Останні з них видались не просто веселими, а до того ж небезпечними. Відтоді, вівторок - "неможливий день".
Через певний час в центрі міста головний годинник гучно бив по дзвонах, повідомляючи про час. Асоціації були різними: годинник в Голодних іграх, що повідомлює кількість загиблих трибутів; або ж звук тривоги часів середньовіччя, чутний в екстренних ситуаціях (втеча в'язня, пожежа тощо).
В найперший з цих фантастичних, грандіозних, шалених вівторків Аарен та Клер сиділи на любимому місці, ні про що не здогадуючись. Обговорюючи повну нісенітницю, що, смію зауважити, частіше несла в собі більше сенсу ніж інструкція по приготуванню макаронів, - вони не відразу звернули увагу на гучний клич. Годинник знову вибивав час.
Не усвідомлюючи своїх дій дівчата зірвались на ноги та побігли кудись прямо. Час сповільнився і у вухах вже не було чутно годинника, правду кажучи, - Аарен та Клер не чули самих себе.
Поступово вони розчинились у чомусь прозорому і, коли останнє пасмо волосся перестало виблискувати на сонці, наздоганяючи господаря, - дівчата зникли прямо на місці. Лише перетнувши межу їх очі набули звичного для людських істот кольору, і вони знову могли керувати своїм тілом. Не встигла жодна з них відкрити рот, як невідомий у зеленому показав їм рукою вперед.
- Вас чекають.
- Щ-що? Я... Я не зрушу з місця. Я-я-як ми сюди потрапили? - серйозний тон Аарен прийшовся для Клер як удар молота прямо по голові.
- Ти ц-це сер-р-йозно? - Клер говорила так, наче провела весь день у воді і раптово зрозуміла, що замерзла.
- Не одна ти налякана, - тихо сказала Аарен, дивуючись, як ще не влаштувала тут гармидер, зважаючи на ситуацію.
- Н-налякана? - Клер істерично захихотіла. - Захоплена! Шокована! Збита з толку!
- Я й забула, яка ти дурна, - не піднімаючи голови відповіла Клер, рефлектно пробубонівши ці слова, коли її свідомість та розум забиті зовсім іншим. - Твоя манія пригод скоро буде буквально передаватись через кров.
- Кхм-кхм... - озвавалась істота в зеленому, - взагалі-то, саме її "манія", як Ви виразились, допомогла нам з вибором.
- Перепрошую? - напружилась Аарен, відчуваючи як гнів поглинає її повністю з максимальною швидкістю.
- Гадаю, Ви все почули.
"- Ох, гармидер буде! Від шоку мій мозок просто загальмував. Реакція з запізненням!" - подумала Аарен, як Клер потягнула її за руку до стіни.
- Бачиш?
- Що?!
- Придивись.
Аарен напружила зір.
- Яне.. Неможебути... Що?! - на одному диханні пробубоніла дівчина.
Прямо за стіною сиділи ще одні істоти, не схожі на Зеленого. Розмірами вони нагадували тролів, але місце, що звуть обличчям, походило на свиняче рило в перемішку з коров'ячими рисами. Близько двадцяти таких істот сиділи за стіною та всі до одного тримали ліву руку на поясі, біля зброї.
- Вас вже зачекались! - пискнув Зелений.
- Ось і вони! - грізно скрививши обличчя гукнула одна з істот.
- Як ми можемо їх розуміти? - зашепотіла Клер, - вони ж не знають нашої мови, правда?
- Хотіла б я тепер бути хоч у чомусь певною, - шоковано відповіла Аарен. - Скажи, що це сон.
- Якщо це сон, то нам нема про що турбуватись.
- Точно, - невпевнено відповіла Аарен.
- Це ті, яких ми обрали? - хтось запитав це у Зеленого.
- Все так.
- Що ж.... В такому разі, - дивний жест рукою, і двоє інших попрямували прямо на дівчат, - ласкаво просимо!
Істоти посадили дівчат за стіл, мовчки реагуючи на їх спроби вирватись з їхніх лап, що, як вони гадали, збирались нашкодити. Миттєво на столі з'явилось щось блідно-зеленого кольору. Воно виглядало настільки огидно, що Клер відразу зашепотіла собі під ніс: "Здається, мене нудить".
- Перш ніж перейдемо до справи - наберіться сил. УсУмі все вам розповість, - повідомила істота, та разом з іншими - покинула кімнату.
- УсУмі - це я, - нарешті представився Зелений. - На їжу у вас є тринадцять хвилин. Час пішов, а поки - я почну пояснювати.
І він почав. Довга промова про переваги його Командира, що завжди був мужнім та справедливим. Ще довша тирада про злочинців, що хочуть розв'язати війну у світі, де вона ніколи не закінчувалась. І лише декілька слів про те, як і чому Клер та Аарен тут опинились: "Вас було обрано".
Зелений так захопився промовою, що не помітив того факту, що дівчата навіть не торкнулись їжі. Злісно прицмокнувши губами він змусив їх запхати у себе все. Повірте, відчуття слимаків, що прилипли до стінок твого шлунку, - не найкраще.
Командир востаннє кинув оцінюючий погляд, та вручивши Клер та Аарен зброю - забрався геть.
- Ти щось розумієш?
- Схоже, вони не фахівці в тому, як потрібно ставитись до того, кого тільки що "викрав" з його рідної планети.
Дивно було заслуговувати довіру того, хто просто так взяв, вручив тобі зброю і сказав: "Стріляй! Захищай Мене і Мій народ!"
Та, схоже, істоти вважали інакше. Користуючись "послугами" землян, істоти відкривали перед ними нові горизонти, таким чином показуючи свою вдячність.
- Все те, з чим ми стикаємось на цій планеті - все рівно залишається у нас. Ми робимо їм послугу, а самі отримуємо бонус. Вони вдячні нам за спокій, а ми - вдячні за змогу стати частиною неможливого.
"Якби не шалена віра - звук годинника так і залишився би просто звуком".
- А ти ще казала, що я божевільна. - посміхнулась Клер, - А все тому, що я вірила.
- Я все ще не відмовляюсь від своїх слів, - засміялась Аарен.
Шалений клич годинника почувся знову.
- Пригоди чекають! - разом зірвались з місця дівчата, і за мить їх силуети розчинились прямо посеред міста.
- Чекають..., - єхидно зашепотів незнайомий голос. Ще мить - і він зник так само, ризикуючи більше ніколи не повернутись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586516
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.06.2015
автор: Lily Grant