Дзвінок трамваю розбудив Ксенію, лише на мить закрила очі, а тут таке трапилося – заснула одразу.
Ця мить сну була така солодка, у своїх мріях Ксенія летіла, як пташка, до своєї любові, це було так прекрасно. Можна було почути приємний голос супутника – « я тебе завжди кохаю, моя люба!» Але ж, це все сон. А так хотілося удвох бігти по зеленим полям, збирати квіти, вдихати аромат трави, бути удвох просто неба, а вночі рахувати зірки, що падають та замовляти бажання. Бажання бути разом, милуватися та дарувати один одному палкі цілунки.
Але цього не було в житті Ксенії, колишній друг поїхав в своє рідне місто, там одружився, більше Ксеня його не побачить. Чому так стається у житті, де сховані приємні почуття любові, де їх знайти. Таке важке питання. У трамваї Ксенія раптом зустрілася поглядом з хлопцем. В нього такі красиві очі, як небо, вражають своєю глибиною. «Дуже гарний» - подумала вона. Але ж напевно, в нього є дівчина. Ксенія посміхнулася хлопцю, він теж на мить затримав погляд на Ксенії.
Ось моя зупинка, Ксеня стрімко протиснулася до дверей. Був дощ, але пройшов. В калюжах відбивалися черемхи, як сором’язливі дівчата, сипали своїм квітковим снігом навкруги. Ксенія нарешті дійшла додому. Знову пішов дощ. Ксеня узяла книжку та сіла біля вікна. Скло вікон запітніло, стало непрозорим, Ксеня почала малювати маленькі візерунки та сердечка. Знову вона засмутилася, закрив очі, почала малювати собі образи палкого кохання.
Ось воно щастя – удвох з коханим, стріти ранок, побігти босоніж по росянистій траві,
огорнути друг друга ніжністю до тремтіння, та духмяна кава на двох, смак смажених зерен кави та цілунок у губи…
Це все так просто. Мрії,мрії – вони усі засіли в мозок, не дають спокою. Кожен раз Ксенія мріяла про таке кохання, якого в нікого не буває, й буде тільки в неї. Раптом, вона згадала хлопця у трамваї – « може треба спробувати познайомитися»…
Вранці знову на зупинку, їхати до інституту, дзвінок трамвая такий звичний, лише нагадає, що треба поспішати. Ось, сіла, заплющила очі на мить.. Відкрила, той самий погляд хлопця з небесними очима напроти. Ксеня всміхнулася, та отримала посмішку у відповідь, але не встигла нічого спитати – вже її зупинка, треба йти.
Потім вона думала, що дійсно буває кохання з першого погляду. Тепер цей хлопець з блакитними, як небо, очима не ішов у Ксенії з голови. Я, не встигла, навіть щось спитати, на жаль.
В інституті вона трохи відволіклася від свої мрій, треба готуватися до іспитів, багато прочитати. Одним словом, Ксеня поринула з головою в море знань.
Декілька днів Ксеня не бачила свого небесноокого хлопця. Та, взагалі, сама була дуже зайнятою, навіть, не звертала уваги, що діється навкруги. Погода була то ясною, то знов дощило, як з відра. Чомусь, не вистачало їй того, блакитного погляду. Знову Ксенія почала мріяти – то гори, то море, та вони удвох летять наче птахи, розкреслюють блакить неба своїми крилами.
Наступного дня Ксенія йшла на іспити, настрою не було, знову дощило. В такий день ліпше сидіти вдома, під ковдрою, пити глінтвейн та дивитися у вікно, слухати мелодію дощу. А ще, якщо удвох, тоді це дуже приємні почуття.
Не дивлячись на поганий настрій, Ксенія витримала іспит, та отримала «відмінно». Здавши останні книжки до бібліотеки, пішла додому. Знову трамвай з запітнілими вікнами. Ксенія сіла біля вікна, та замислилася. На мить поглянувши у вікно, побачила того хлопця…
Та що він робив? Показував їй, склавши долоні, серце. Ксенія оторопіла, та намалювала на запітнілому вікні серце велике,велике.
Потім вони все ж познайомилися. Його звали Олексій. Хлопець був дуже чуйний, веселий.
Вони почали стрічатися, довгі розмови, прогулянки, вечори удвох, приховані притискання, цілунки. Може це була доля. Головне, Ксенія, тепер не мріяла у сні, вона була щаслива наяву.
Одного разу, Ксенія та Олексій попали у дощову пастку, вони бігли під дощем,
схвильовані, мокрі, але ж такі щасливі удвох. А вдома їх чекав глінтвейн та палкі цілунки під ковдрою, під мелодію дощу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586405
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2015
автор: Ниро Вульф