Я плачу… Ні мене немає ,
Лиш тільки тіло у бутті,
Воно в середині палає,
Горить й іскрить в моїм житті.
Якщо й згадаю… Гірше стане,
І біль зненацька обійме,
Кохання сльози про ковтає,
А я все згадую, усе.
Здавалося було ще вчора,
Я мав усе чого хотів,
Я так кохав і вірив в того,
Хто моє серце полонив.
А зараз що? Мене немає,
Нема для того ким я жив,
Як вітер попіл роздуває,
І час що швидко пролетів.
Ось так і я скажу немає,
Мене безжально у бутті,
Я лиш в самотності блукаю,
А ви усі ось так в житті.
Я знаю це таки чудово,
Коли щасливим є життя,
Кохайте і цінуйте того,
Хто вами марить так щодня.
І не гадайте що даремно,
Ви вірте в те що я писав,
Бо я кохав й кохаю того,
Хто мене серце розбивав.
А.А. Отченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586274
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2015
автор: Андрій Анатолійович Отченко