Осколком ніби влучило у саме серце,
І ніби міна розірвалася в його нутрі..
«Я що дурний, іти туди, у пекло!
Воюють тільки дурні на війні!»
І випала із рук міська газета,
Яку учора волонтери привезли,
Солдат очам не вірив: «Хе, це ж треба!
Виходить, Боже, я таки дурний!»
То парубок якийсь, що рветься в бізнесмени,
Таке сказав «про сітуацію в страні»…
Заділо то солдата, може і даремно,
Але він вирішив звернутися до нього у листі:
лист
«Ох, що ти знаєш хлопче про війну?
Та й не потрібно певно всього тобі знати,
Сиди собі спокійненько в тилу,
А я пішов вперед за тебе воювати!
Війна страшить тебе з телеекрану,
Але навряд чи ти нервуєш й молишся за нас…
Ти вип’єш чай і спати ляжеш на дивані,
А ми ідем в атаку у північний час…
Ти можеш рідних бачити щоднини,
У тебе друзі не вмирають на очах,
А я рахую спокою швидкі хвилини,
Коли читаю з дому любого листа…
Та зрозумій одне, майбутній бізнесмене,
Я тут, бо це моя й твоя земля.
Іду я в бій за тебе, і за себе,
За те, щоб воля й правда ожила!
І може то тобі здається диким,
І може й справді я таки дурний,
Та кожен син повинен матір боронити,
Коли її убити хоче на твоїх очах чужий!
І хай я може кволий малолітній Ярослав,
Але його таки злякався всемогутній Володимир,
Коли він меч на князя мужньо підійняв,
Щоб матір захистить… напевно, теж дурний був…
Не бійся, хлопче, я тобі не дорікаю:
Я знаю, кажуть люди: кожному – своє,
Та не суди про те, чого не відаєш, не знаєш…
Війна, то, хлопче, діло непросте!»
02.03.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586226
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 08.06.2015
автор: Північна