Новела на галицькому діалекті
-Ото се! Ото сесе, -водячи очами по грубі, лепетала Мариня,-Ото се, баба! То не баба- то нероба. Нє би вдома сиділа, втромила си щос до рук, піднайла си яке занятє. Так нє! Воно старе буде лазити по хатах і пльотки зводити. Боже, прости ї гріха!
Баба Мариня стара як світ, зморщена як суха слива, але рівна та висока, як тичка від фасолі ходила по хаті і раз-по-раз поглядаючи у вікно, торкотіла, як стара ткацька машина. Вона тільки но випровадила свою сусіду, бабу Гафію, яка заходила до неї ледб не щодня , і засиджувалась не по одній годині. Баба Мариня прожила важке життя, яке відбилося на її сухому обличчі густими й глибокими зморшками, і добре знала смак того довгого життя. Життя-це не гладенька стежка обросша споришем. Життя- то як терновий кущ. Заким дістанеш ягід-добре наколеш руки. А коли до рота візьмеш-тоді розумієш, що та приваблива на вигляд ягода насправді є дуже терпкою. Таким самим смаком, як та ягода, було сповнене і нелегке Маринене життя, яке навчило її по своєму сприймати світ і похибки людей. Вона ніколи нікого не осуджувала. Завжди вишукувала способи допомогти навіть тим, від яких відвернулись усі. А як таки не могла нічого вдіяти-просто молилась. Так було і сьогодні, бо саме сьогодні одна пропаща душа потребувала допомоги. Ой, як потребувала. А баба такім випадку і вдіяти нічого не могла. Що тут вже вдієш?..
Мариня сиділа з молитвенником в руках біля вікна. Фіранка була заслонена, але ченез невеличку прогалину між двома половинками було добре видно дорогу. Мариня давно жила одиноко, нікого не чекала і не виглядала. Вона скориствшись тим, що надворі трохи моросів дощ зібралась відпочити, за одно й помолитись за свого діда Івана, що позаторік віддав Богу душу на дев'ятому десятку . Перехрестившись, баба не вспіла відкрити молитвенника, як почула дзенькіт від клямки на хвіртці. Вона глягула у вікно-до неї йшла сусідка Гафія, стара, але гарної ще вроди жінка, майже Маринина ровесниця і давня, ще з дівоцтва її колєжанка. "Ото й добре, що йде. Трохи мені буде відрадніше. Разом і помолимось за наших дідів",-подумала Мариня. Та не тут то було.
-Слава Йсу!- промовила Гафія, ще добре не увійшовши в хату.
-Слава навіки!-відповіда Мариня і підсунула старе крісло до сусідки,-Сідай.
Гафія сіла і щось почала крутитися на кріслі мов на розпеченів вуглі.
-Що є, сестро? Чи с здорова? Щос ти якас неспокійна...
-Будеш тут спокійна, коли такі новини,-з радістю від того, шо Мариня першою завела бесіду, відповіла Гафія, і продовжила, -Ади, що за дівки нинька пішли. То не дівки, то ...
Мариня не діждавшись, що Гафія зараз скаже одно із своїх новомодних слів, що нахапалась з телесеріалів, підняла вверх руку, заперечуючи їй продовжувати. Але та не звертала уваги:
-Чула с що сє діє? Ото розпуста по селі, ото нечисть!
-Ну, що вже на сей раз?-знаючи Гафію і її "веселі " щоденні новини, запитала Мариня.
-Ти нічо не чула? То я тобі скажу. Ади Боциків син і тота зубата Надька, твого свояка внука, вже си при робили байструка!-випалила Гафія,-такий в селі рух. Він сє женити не хоче. Каже і доконює, що той байструк не єго. А дівка гонорово ходит по селі і всім розказує, що таки його. Ото нечисть! Ото розпуста! Колис такого не було. Мой-мой, де ж то колис таке було?
Мариню ніби щось врізало ножем по серці. Вона, зморщивши лоба, глянула на Гафію, і ні слова не сказавши у відповідь, продовжила читати молитву.
-Ну, що мовчиш?-торочила далі бесіду, як нитку з панчохи, Гафія.
-А що тут сказати? Чим я чи ти можем зарадити? Справа недобра, але не нам тим перейматись.
-Але ж село гуде! Як підпалив!-витріщивши очі кричала Гафія.
-Погуде тай стане. А може не правда? А може ще всьо піде на лад?-з надією припинити пусту бесіду відповіла тихо Мариня. Гафія ж не вчухАла.
-А як сє не вженит? Ну я того б і хотіла, і не лиш я. Того в селі багато людий хочут. От буде покритков ходити, пузата дівка на сміх людский...А тогди вродит байструка, тай ґанч* буде на ціле житє. Та то вона вже має ґанч. Але най має, що заслужила. Би на другий раз знала, як...,-вона знов хотіла щось ляпнути, але промовчала, коли вловила на собі строгий погляд Марині.
-Ми вже старі до того, Гафіє. Ось, краще за дідів наших молімось, бо й нам скоро до них...
-Мій дід ще довго мене буде чекати,-заходячись від сміху сказала Гафія, -а й не думаю вмирати. Ще мушу видіти, чим сі то всьо скінчит.
Мариня нічого не відповіла. Вона поправила окуляри на носі опустила голову в молитвенник і тільки робила вигляд, що молиться. Вона думала за дівчину Надю, що нині була в такім положенні. За хлопця, що не хотів з неж єенитись, бо був засватаний з іншою. (Хоч і недобре вони зробили, але що то вже змінить?) Думала за Гафію, яка в своїх майже сімдесять років ще "мала розум" ходити по селі і розносити новини по хатах, як та сорока. Гафія не промовила більше ні слова. Сиділа тихо і з-під лоба поглядала на Мариню. Хто зна, про що думала і кому перемивала кості в думках Гафія, а Мариня думала саме про неї. В пам'ять повернулись події поверх півстолітньої давності...
Мариня сиділа на примірку коло хати і теребила кукурудзу, коди до неї в сльозах прибіг Василь, сусід "через пліт".
-Маринцю, така біда, така біда!
-Що є, Василю. Не торкочи. Кажи до ладу.
-Мариню,-трохи менш запиханим тоном продовжив Василь,- біда. З Гафійов біда. Груба* вона!
-Василю, Бог при тобі, та як таке?
-Як? Незнаю. Але кажу тобі що правда. Петро мені хваливсі, що то його робота. Він був п'яний, на тверезо він би того не сказав. Але що буде як війде наверха? Він ніколи її не возме, ніколи! А я її люблю. Ти знаєш! І вона знає, але вона мене не хоче...
Василь в нервах чухав голову обома руками, витирав сльози, то підносив очі в небо, то опускав погляд у землю. Мариня мовчала. Думала довго і надумала.
-Як так Василю всьо, як ти кажеш, то слухай мої ради...,-Василь уважно глягув на Мариню. Вона продовжила,-в неділю йди до її тата і проси Гафію собі в жінки. Прийми її і дитину, коли любиш, і ніколи, чуєш, ніколи їй того не згадуй. А вона дівчина розумна. Вона тобі буде за добру жінку.
-А як відмовить?-сімно запитав Василь.
-Не відмовить...
Через місяць Василь і Гафія гуляли весілля, а потім прожиди понад пів століття разом в мирі і злагоді. Василь ніколи нічим не скривдив Гафії ні її доньки, а вона й в мисли не мала, що він все знав наперед...
* * *
Мариня опам'яталася від спогадів тільки тоді, коли почула, як рипнули двері. То Гафія тихенько вийшла з хати навіть не попрощавшись.
Мариня перейшла від груби до стола, глянула у вікно, проводила поглядом сусідку. Потім від стола пішла до ліжка і знову до стола. Звернула взір на образ, перехрестилась і зашепотіла: "Господи, прости всі гріхи вольні і невольні рабі твоїй, Гафії...."
Ґанч*-погана слава.
Груба*-вагітна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586213
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.06.2015
автор: Наталя Хаммоуда