Долю я і літа нанизала
На те вістря, що зветься життям,
Не струна – тятива мені грала,
Котру вік мені раптом натяг.
Про красу пісня та і розмаї,
Що землі доторкнулися й віт,
Я дитина поліського краю,
Йшла, неначе у казку, у світ.
На стежину неквапом ступала,
І зорили згори небеса,
Ненавиділа я і кохала,
Світ, мов ляльку, мене колисав.
І сьогодні і я, й моя доля
Знову разом ідем, бачить Бог,
Мені радість і туга відомі,
І одвічна до краю любов.
16.02.2015.
Ганна Верес
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586170
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.06.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)