Шукаєм смисл життя в Давида чи в Куельйо, в Кафки.
І в попіл вірші, як давно колись робив Овідій.
Бо зграї чорних дум не хочем дати вітру й небу.
І палим всі мости, нехай затерпнуть давні рани.
Чекаєм, доки нас палитимуть гріхи й образи.
Мудрець сказав, що кожна клітка жде свою ще птаху.
Дорога долі, як хижак, хапає своїх бранців.
Вона, немов рука, що міцно враз стискає камінь,
Щоби жбурнути в іншого, а не відкинуть обіч.
Хоча в тяжкі часи самі не чуєм свого серця.
А хочем, звісно, спраглі, щоб його почули інші…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585961
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2015
автор: v1n