Не знаю, що ріднить мене із ним,
Чому хвилюють душу його очі.
Не надкосмічним, а цілком земним
Приходить він в мої тривожні ночі.
А вдень – нема. А вдень його нема,
Він сіє славу, щоби лаври жати.
Між нами непроглядна пелена,
Яку хотіла б я пошматувати.
І що той сон, метеликом вночі,
Коли ноги не бачу на порозі?
Чи знайдуться від щастя ще ключі –
Оті, що їх згубила у дорозі?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585799
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)