Блукаючи серед зелених лугів він то опускав очі донизу, то підіймав вгору – на небо. Дерева переглядались між собою не розуміючи, як малий сюди потрапив. Він спотикався і падав, але не подавав виду й продовжував йти далі. Дерева дивувались, та пропускали його, відхиляючись назад, щоб він міг бачити дорогу. Молода Берізка хилилась до дорослої, як дитина до матері, шукаючи захисту в її обіймах. Поява молодика тут, де ніколи не ступала нога людини, лякала не більше, ніж цікавила.
Несподівано для себе хлопець підняв очі на Дерево, що було позаду інших. Не просто старе, а старезне Дерево. Він подумав, що, можливо, саме тому воно не стояло в німому очікуванні, як інші дерева. Навпаки, Дерево дивилось на малого з тією ж самою зацікавленістю, що й він.
Хлопець зупинився, очікуючи почути якісь слова, та миттю подумавши про інше, - опустив погляд і пошкутильгав далі. Невидима рука вказала йому новий шлях і, востаннє кинувши погляд на ліс, - малий розчинився в темряві. Для нього ця зустріч вже в минулому, як і він для інших дерев, що почали перешіптуватись між собою.
Хлопчина ступив крок і ледь втримався на місці. Як хом’як, що біжить колесом в своїй клітці, він біг поверх різнокольорової кулі. Розгледіти, що попереду було неможливо через цілковиту темряву. Він не бачив своїх рук, лише босі ноги, що бігли набираючи швидкість. Ніщо не заважало бігти, та біг заважав думати.
Перші краплі поту на лиці, міцно заплющені очі та зціплені докупи губи, - і за мить він знову переноситься далі.
Зовсім пусто, а над ним – фальшиве сонце. Воно не світить та не зігріває, а лиш висить на білому фоні. Малий не може рухатись, хоча всередині бореться. Загнаний у в’язницю він відчував себе нерухомою фігуркою, керованою кимось інших. Хлопець був на аркуші паперу, намальований такою ж дитиною, якою являється сам.
«Ти сам загнав себе у пастку своєї свідомості. ЗНОВУ!» - він хотів прокричати це якомога голосніше, та не міг.
Невдалі спроби та відчуття, що тебе б’є током. Голова, здавалось, ось-ось лусне, а він продовжував боротись.
«Ти повинен хоча б порухати кінцівками. Хоча б…»
Ніякої мотивації. Він не вірив, що вибереться. Він знав.
Блискавка перед очима, де від болю накопились сльози, і ось він лежить в своєму ліжку морально та фізично безсилий. Ще одна ніч боротьби, а він не просунувся ні на крок.
Втеча з власної в’язниці, без нагороди й тепер. Знову не піймав жодного сну.
В’язень в тілі дитини пізнав поразку. Ніщо не дозволить йому почати спочатку, а продовжувати далі набридло.
Та він продовжить.
Солодких снів, в’язню…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585344
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.06.2015
автор: Lily Grant