185* Шону Маклеху
(мені би навчитись цей світ так приймати й любити)
Мудрість віків заховав він у зморшки століття,
Сумом печалі у душу вам дивляться очі –
Дивний ірландець, що так зізнається в любові
Мовою вашою, серця глибини пізнавши.
186* із Маклеха: його століттями й словами я зазираю в себе
Це слово до всіх нас, розумних, і мудрих, і зрячих,
Коли ми беремося світ цей судити у зраді:
Ти думаєш, він є таким лиш, яким його бачиш?
– Ба, ні! – його бачиш таким, який сам ти насправді.
187* дарує Бог втіху життя – і мітить закляттями дане…
Обіцяв на початку любов і що житимо вічно
Там, де Ти є завжди і де смерті і болю немає –
І залишив спокусу, і Зло Ти впустив, і скалічив
Розум чистий отим «А що буде?..» – й за це проклинаєш!
188* Твоє слово солодке. та Смерть одягає все в правду
Бог богів, прошу, залиш обман.
Я ж надії на Тебе залишив
Після Смерті, що нам долі пише,
Що сховав Хтось у брехні туман.
…
що пізнав, ось тим молю-благаю:
не ховай надій у слів дурман!
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585214
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.06.2015
автор: Касьян Благоєв