І, мабуть, найважче – прикинутись чесним,
Себе зав’язавши у вузол тугий.
А гуща ворожить на денчику джезви:
То все вороги, вороги, вороги.
Позаду – удруге змарновані ріки.
Попереду – гори, що марять плічми.
О, Господи, дай мені сил не здуріти,
Як я не здолаю такої лічби.
Най зорі нависнуть мечами Дамокла,
Я більше не буду, не хочу, не мрій!
Допоки ця тиша в мені не замовкла.
Допоки за мене не скажуть німі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584877
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.06.2015
автор: Катка