177* рибко золота, проси, що хочеш?
Ось нарешті й мені доля знак свій послала привітний,
Дарувала удачу: я рибку впіймав золоту!
Говори ж мені, рибко, бажання свої заповітні –
Я для тебе зроблю все! А ти лиш розрадь самоту…
178* ми скупі собі на щастя. в Бога заборони…
Бог світ сотворив і спокусами всіяв, мов зіллям,
З того сміючись, як і ми до Його застережень
В житті наробили ще й інших для себе обмежень –
Щоб нам тут від щастя не впасти гуртом в божевілля?
179* ніщо не вічне, окрім перемін…
А життя береги вже окреслюють межі років,
Вже надії мої тут політ свій завершують стиха.
Юних мрій сподівання влягаються в спокої днів,
І над гладдю буття піднімається тінь того лиха…
180* повернення в реальність віртуальності
Так просила вона: «Відпусти! Бо кохання в неволі
Вже не пустить коріння, і квітом не зійде воно».
Що ж лишалось мені? Смуток часу та зраджена доля,
І самотності холод… і вечора згіркле вино…
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584243
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2015
автор: Касьян Благоєв