Моя душа закуталась в тривозі
У білосніжну ковдру снігову
І на холодному тріскучому морозі
Босоніж йде у тишу лісову
Блукаючи нечутно поміж сосен
Сріблястих, наче із казкових снів
Що велетнями гордо так застигли,
Лиш щоб ніхто озватись не посмів.
Нащо пустими звуками лякати
Цю дивну велич крижаних лісів
Коли тут можна тихо поблукати.
А вітер легко бродить й непомітно
Не рухаючи витвори зими
А у її руках все квітне, квітне
Навкруг зима- а схоже до весни.
Кружляють танець між гілок сріблястих
В калейдоскопі мрій я бачу сни
Малюють їх мені з таких прекрасних
Сніжинок-непосид, що линуть вниз
Із глибини небес до нас під ноги.
І холод наскрізь пробирає тіло
А навколо- лищ неземна краса
Усе довкола безтурботно біло
Немов благословення небеса
Своє послали і воно озвалось
Кришталю дзвоном в душах і серцях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584213
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2015
автор: Dybalyuk Vita