Колись у світі жив козак,
Завжди цурався неборак,
Як міг допомагав родині,
Хоч сам і не знайшов дружини.
Любив життя і танці, співи
І рідні землю, край і ниви.
А як гуляти полюбляв!
На цілий місяць пропадав,
Ніхто знайти його не міг,
Зникав юнак мов перший сніг,
Шукай його як вітер в полі,
А він з дівками у стодолі.
І так здавалось вічно буде,
В житті свого він не загубить,
Але не сталось, як гадалось
І лихо все ж його дісталось.
Десь так о шостій, рано вранці,
На Хортицю прийшли засланці,
Фортецю швидко обступили,
Гармати свої зарядили,
Заблокували сотню чайок,
Хильнули з горя кілька чарок,
Бо знали, знали ці чортяки,
Що на Січі ще ті вояки!
Та щось не так, бо командири
Ніяк не крикнуть: "Каноніри!
Стріляй допоки посіпаки
Не повтікають мов собаки!
Тоді вже будем розмовляти,
А поки, бийте, соколята!"
Але не так. Навколо тиша.
Яка ж це сталась дивовижа,
Що все козацтво мов забуло,
Як кидати ядро у дуло.
Це все цариця Катерина,
Ох, чорто-бісівська дитина,
Що так любила юних хлопців,
Що все столичне парубоцтво,
Вже змучилось в палац ходити
Лишень щоб пані вдовільнити.
Коли одного із коханців
Віддухопелили як ланця
В Криму, турецькі яничари,
То так цариця закричала,
Забувши про дипломатичність,
З якою розмовляла звично,
Півсвіту з лайкою згадала,
А потім вказівок послала:
"Щоб Вас, коханий, не судили,
За відступи на всіх вітрилах,
Перед татарським каганатом,
Який Ви мали зруйнувати!
Своє хутчіш збирайте збіжжя
І чимчикуйте в Запоріжжя,
Козацьку Січ зітріть в пилюку,
Лиш не запортайтесь в багнюку."
От так і сталось, він приперся,
На Хортицю нахабно вдерся,
І згідно з царським тим наказом
Без бою всіх він вигнав разом.
Нема Січі, козацтво плаче,
Тепер життя ніхто не бачить.
Усі брати тут розійшлися:
Хто на Кубань, хто тут лишився,
Хто за Дунай, а хто в Полтаву,
На захід, схід, на переправу.
Але ніде немає втіхи,
Козак співа про своє лихо.
Та не журися, мій читачу,
Це лиш початок, тож позначмо,
Що він про себе ще заяве,
Він бо козак, і ти це знаєш.
Далі буде... (Якщо схочете)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583247
Рубрика: Поема
дата надходження 24.05.2015
автор: Олександр Вайс