Кричала...стогнала...вже сил не було.
Життя промайнуло, мов грім відгуло.
Як сина ростила одненька-одна...
Тепер ось забрала проклята війна.
Як житиме далі? А нащо їй жити?
Що їй залишилось? За сином тужити...
Терпіти той біль, що не сила знести...
А далі...зачахнути від самоти.
Їй вирвали серце... надії нема.
Вже й болю не чує, немов кам'яна.
Дорогу життя топче мати сама...
Скалічені долі лишає війна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582736
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2015
автор: Зоя Журавка