А мОї вІрші – це лиш ігри слів.
І хвора, нікудишня рима,
вона натерла стільки мозолів,
що у кутку ридає ридма.
А ще ці вірші хворі і калічні
і шкутильгають, мов старі діди,
а їх рядки бувають нелогічні,
але усе це – тільки пів біди.
Біда не в тім, що всі вони банальні
і де не глянь – усе один мотив,
набридливі, як чеки комунальні,
а в них борги, яких ти не сплатив.
Біда, що вІрші ці – немов би втеча
від світу ще безглуздіших речей,
там де у стінах нудить порожнеча
й нема від неї жодних панацей.
В холодному пустому кабінеті
слова до купи змушена ліпить.
Такі сухі, що ні в одній газеті,
хіба совковій, можна розмістить.
Це все - обмеженість і дурість,
і страх чи тупість в головах.
Така живе у них похмурість
а мусиш її вилить у словах.
Ех, вІрші, знов до вас тікаю,
ви, як генконсул видаєте візи
в країну, де думки без краю...
писать вас ліпше, аніж прес-релізи…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582653
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2015
автор: Загублена в часі