Я вічно малюватиму в повітрі,
Як вічно ти палила мій печаль.
І пам'ятатиму ті очі хитрі,
Які зі смутком позирали в даль.
Я буду марити майбутнім,
Як вишивала ти на полотні.
Не буде, але було б незабутнім.
Колись ти вперше посміхнулася мені.
Я так кохав, а ти немов зникаєш,
Можливо не було тебе повік.
Молитиму прийти - ти не впізнаєш,
Шукатиму тебе за роком рік.
Я ще любив, але не з тим запалом.
Лиш ти мені являєшся у сні.
Ти не була всесвітнім ідеалом.
Та лиш тобі не міг сказати "ні".
Роки летять і зморшки вже з'явились.
Лише з тобою зупинявся час.
І спогади за все життя згубились.
Лише як вчора пам'ятаю нас.
Життя пройшло і лежачи у ліжку,
Вмираючи під плач моїх дітей.
Собі обрав я зовсім не ту жінку.
Чи варта пристрасть усвідомлених ідей?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582610
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.05.2015
автор: Латышка