Може забіжиш яко́сь на каву
В мій пропахлий цвітом тихий сад,
Розкуйовдиш вишню кучеряву,
Обтрусивши листя від цикад…
Не щоки торкнешся поцілунком,
А моєї спраглої душі,
Забринить щасливе серце лунко,
Наче бабка* десь, у комиші…
Ні, воно не викаже любові,
Мов дитина, втішиться тихцем,
Тільки очі ніжно-волошкові
Обів’ю́ть теплом твоє лице…
Захололу каву в порцеляні
Молоком розбавлять пелюстки ─
І нехай! Вуста від щастя п’яні,
Бо вдихають подих твій легкий!
[i]*Бабка ─ стрекоза.[/i]
[i]Ілюстрація: Anna Emilia Laitinen[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581449
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2015
автор: Наталя Данилюк